Історична довідка

Історична довідка:

Джулинський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів

Рік створення закладу – 1863 рік

Назви закладу:

· Парафіяльна школа; /1863р./

· Церковнопарафіяльна школа

/окремо для дівчат; /1892р./

· Церковна школа грамоти; /1899р./

· Джулинська семирічна школа; /з 1925 р. до 1947р./

· Джулинська середня школа; /з 1935р./

· Джулинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів; / з 07.09.1998р./

- Джулинський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ рівнів Джулинської сільської ради; /з 03.03.2021/

Роки побудови приміщень школи:

1869р. – звели окремий будинок для школи;

1936р. – побудовано нове приміщення школи;

1975р. – побудовано сучасне приміщення школи.

Директори школи

1917 р. – 1920 р. – Кільчевський Борис Павлович

1931 р. – . . . – Паламарчук Петро

1947 р. – 1948 р. – Соловієвський Дорофей Кирилович

1948 р. - 1952 р. –Бричко Сергій Іванович

1952 р. – 1970 р. –Вронський Арсен Сергійович

1970 р. – 1977 р.– Ткачук Петро Олексійович

1977 р. – 1984 р. – Ольшевський Антон Борисович

1984р. – 2000 р. – Ткачук Петро Олексійович

з 2000 р. - Шевчук Михайло Петрович

Школа… Перша вчителька, перший урок…

Школа… Перша вчителька, перший урок… Шкільний дзвінок, що кличе до класу і сповіщає про таку довгождану перерву…У житті кожної людини була своя Школа - зі своїми спогадами, друзями,улюбленими і нелюбимими уроками… Школа - це дитинство, юність, перше кохання, непростий вибір подальших віх життя. Ми приходимо до школи несміливими першокласниками,приводимо до неї своїх дітей, а потім і онуків, зустрічаємося на традиційних зустрічах випускників, святах Першого та останнього дзвінка….…

На центральній вулиці Джулинки, біля церкви та Меморіального комплексу, затінена плакучою вербою , стоїть непоказна будова. Мало хто знає, що це - найстаріша будівля села ,побудована у 1865 році двокласна церковно – приходська школа . У 1863 раці школа розпочала свою роботу, але окремого приміщення не мала, тому сільська громада розпочала будівництво шкільного будинку з двома класними кімнатами та квартирою учителя. Територія, обмежена нині вулицями Центральна, Інтернаціональна та провулком Аптечним . належала церкві: тут були приміщення храму Покрови Пресвятої Богородиці, будинки священнослужителів, тут було побудовано і школу. Навчання у школі проводили учитель та батюшка, Як школа приміщення використовувалось до 20-х років минулого століття,тут були в різний час хата-читальня,парткабінет, після ліквідації району – бібліотека,а з 1974 року і до нині-музична школа.

Інше приміщення для школи було побудовано неподалік - це було досить велика будівля , яка налічувала 8 класних кімнат, учительську та підсобне приміщення. Старожили пам’ятають, що до війни , під час окупації та у перші повоєнні роки тут демонстрували кінофільми, проводили збори, вистави. У 50 роках ХХ століття тут розміщувались районний відділ культури,кінофікації, районна бібліотека ( вхід – від нинішньої музичної школи) .З протилежного боку - сільська рада. Після 1959 року і до 1985 року - працювала школа сільської молоді. Учні здобували загальну середню освіту, оволодівали професіями швачки, шофера, тракториста, овочівника. Очолювали школу Байда Віталій Прокопович , з 1971 року - Тур Григорій Миколайович . Після закриття школи приміщення знесли та посадили берези.Під час Громадянської війни навчання у школі було не постійним, використовували тільки одне приміщення. Прошуміла Громадянська війна із частою зміною влади:німецька окупація, нальоти банд Волинця, Тютюнника , інших місцевих та зальотних «отаманів». Були у селі і кавалеристи бригади Г.І. Котовського, штаб одного її підрозділів розташовувався у хаті, що була на нинішній території гуртожитку школи – інтернат, очолював його Йона Якір. З настанням миру робота школи ввійшла у звичну колію:вчителі Борис Павлович Кільчевський , його сестра Марія Павлівна, Володимир Григорович Гіньковський, Юлія Семенівна Танасієнко навчали учні у початковій школі. Школа працювала у трьох приміщеннях: на місці третього зараз – Меморіальний комплекс. Коли у селі було організовано комсомольський осередок, до школи прийшла працювати та організовувати піонерський загін дівчина – пам’ятають тільки її ім’я чи прізвище: Шимра (Цимра). Коли вожата повідомила про те , що будуть робити щеплення , школярі почали втікати через вікна « щоб не привили більшовизм».Повернення життя селян у мирне русло сприяло збільшенню чисельності учнів, та й використання приміщень школи як хати – читальні і будинку зборів, розміщення їх у центрі села спонукало до пошуків інших приміщень, у яких можна було б розмістити школу.

На території, де зараз розміщується шкільний комплекс, був досить великий будинок панської економії. Тут і вирішили розмістити школу. Будинок був одноповерховий, з колонами та великим, на всю його довжину, підвалом, залишки якого використовували до 2006 року. Центральний вхід, що виходив на південь, став входом у школу, а бічні – у квартири вчителів. Довго у лексиці школярів нашої школи панував вислів: круг. Це - залишки паркової культури економії, колишньої альтанки. Ще й зараз в цій частині шкільної садиби ростуть кілька сосен та біла осика. Довгий час зберігалось підвищення, обсаджене кущами жовтої ( панської ) акації, на якому колись була альтанка. Тут було традиційне місце проведення піонерських вогнищ, свят першого та останнього дзвінка. До нинішнього часу на території школи зберігся флігель (будиночок із ганком) , до якого добудовували спочатку квартиру для директора школи,а в 1955 році – класну кімнату, в якій довгий час був кабінет фізики, а потім – клас автосправи,обладнання якого передали до районного навчального комбінату.У 1925 році школа стала семирічкою. У цей час директором школи працював Петро Паламарчук, батько Є.П.Паламарчука ( колишнього заврайвно), чернячанин із джулинським корінням.Боротьба з « опіумом народу» привела до руйнування церкви. У 1933 році вщент зруйнували дзвіницю, скинули куполи. Дзвіниця була набагато вищою відреставрованої, з неї було видно Кругляк – ліс між Маньківкою та Війтівкою, її верхівку бачили з улоговин на шляху з Теофилівки.Цегла та каміння послугували матеріалом будівництва нового приміщення школи та сільської лазні. Стіни та перекриття виконали швидко, викинули верх…Постала проблема покриття. Планували використати покрівлю церковних куполів, але її залишків було явно мало. У пошуках підходящого матеріалу звернули увагу на бляхара, який час від часу продавав оцинковані корита:виявилося , одна із церковних громад ще за царської влади придбала матеріал для церковної покрівлі і, щоб зберегти, його розстелили на горищі хати, примастивши зверху глиною. Його й використали , зробивши покриття. Першого вересня 1936 року нове приміщення відкрило двері школярам, а ще у 1935 році було набрано учнів до 8 класу: школа стала середньою. У 1938 році відбувся перший випуск Джулинської середньої школи. Однією з випускниць першого випуску була Білогрива Ганна Микитівна, яка після навчання на педагогічних курсах працювала у школі піонервожатою.У червні 1941 року відбувся третій випуск десятикласників, а 28 липня село було окуповане німецькими військами. На початку окупації у двоповерховому приміщенні проживали німці, у будинку з колонами жила сім’я учительки та сім’я Тележинських. У центральній частині цього будинку німці влаштували стайню. Перший набір молоді для роботи в Німеччині відправляли від управи, а наступні – з двоповерхового приміщення школи. Бранців із Джулинки, навколишніх сіл згонили до шкільного приміщення ; на залізничну колію, що розміщується у трьохстах метрах від школи, подавали товарні вагони і німці з собаками та поліцаї утворювали коридор, по якому невільники йшли до вагонів… Так, як бранка, вперше побувала у школі майбутня вчителька Безпалько Євдокія Іванівна …І двічі втікала, стрибнувши із другого поверху…Восени сорок першого року навчання у школі проводили у початкових класах,уроки розпочиналися молитвою. Були задіяні класні кімнати двоповерхового корпусу та флігель. Пізніше, коли у двоповерховій школі зробили збірний пункт, навчалися деякий час у будинку з колонами, але від бездоглядності воно обветшало, у ньому розсохлися вікна, двері, було холодно і учні потроху перестали ходити до школи

… Почалась руйнація будинку з колонами: на паливо виламували підлогу, на ремонт розбитих будинків знімали двері, розбирали кладку перестінків, забирали дверцята, колісники із грубок, витягували вціліле скло із вікон…Березень сорок четвертого приніс на джулинську землю визволення, мирне життя почало відновлюватися. Запрацювали районні установи , відновився рух на залізниці, розпочались заняття у школі. Директором школи був Романюк Петро Дорофійович, були вкомклектовані початкові класи, частково середні . Не було підручників, зошитів, чорнила, олівців…. Писали на папері із мішків, старих газетах, книгах. Та школа потроху оживала. У 1945 – 47 роках директором школи була Марія Миколаївна Клімович. До школи прийшли учителі,які пройшли фронти Вітчизняної, окупацію, пізнали невільницьку працю в Німеччині: Врублевська Ганна Юхимівна( працювала до 1974 року), Дмитриченко Віра Петрівна (1977), Тарашевська Олена Макарівна (1976), Цимбал Олексій Омельянович ( 1981),Зелюк Ірина Овсіївна (1980), Безпалько Євдокія Іванівна(1975), Кравцова Марія Григорівна (1980). Життєвий шлях кожного – окрема сторінка історії .02.08.1948 року директором школи став Бречко Сергій Іванович, білорус. Запам’ятався він тим, що, як і його дружина та троє дітей, був дуже худим. До педагогічного колективу влились Волковинська Юлія Мефодіївна,учасниця партизанського руху, Рахнянська Поліна Семенівна,яка з 25 червня 1941 і до листопада 1945 року була медсестрою окремої роти медичного підсилення. У школі працювало 23 учителі, було набрано три перших класи, три – других, два – третіх, один – четвертий, два – п’ятих та один десятий клас. У школі навчалося 628 учнів, працювали фізичний, хімічний, природничий та військово-фізкультурний кабінети . У грудні 1948 року до 10 класу був зарахований Пасєка (Троянський) Василь Кирилович, нині покійний почесний громадянин Джулинки.1949-50 навчального року школа налічувала 734 учні,які навчалися у 21 класі. Це – перший повоєнний навчальний рік, коли школа мала повний набір класів: від першого до десятого. Педагогічний колектив поповнили Марчук Меланія Андріївна,Бурд Петро Маркович, Рокітська Олена Василівна, Нагірняк Ніна Павлівна. Навчання проводилось у дві зміни, хоча частина початкових класів навчалась у пристосованих приміщеннях, зокрема у будинку, що розташований зараз на вулиці Лермонтова. Учні школи були активними учасниками громадського життя села, допомагали колгоспам, яких у селі було три, у прополюванні, боротьбі з довгоносиком; керівник військової справи Петро Маркович Бурд організовував та проводив спортивні змагання.713 учнів навчалося у школі у 1950-51 навчальному році, працювало 28 учителів. З першого серпня 50 року керівником художніх гуртків (співочого, драматичного, оркестрового) призначено Могилка Бориса Назаровича – прекрасного педагога, організатора, який пропрацював у школі 28 років, з них 19 – заступником із навчально-виховної роботи. Одним із десяти випускників школи у 50 році був Макогон Валентин Костянтинович,відомий на Україні газетяр,член Спілки журналістів України ,з 1967 року працював у виконкомі Київської ради: перший помічник голови,завідуючий загальним відділом.21 клас об’єднував 645 учні 51-52 навчального року. Працювало 27 учителів. Завучем школи була Гуз Іда Ісаківна. У цьому навчальному році розпочала роботу в Джулинській школі Романюк Дар’я Никонівна із педагогічної династії Романюків-Вронських. Школу закінчили майбутні вчителі Руда Олена Кирилівна, Каждан Неля Яківна, Манзій Валентина Трохимівна. Першими екстернами стали Білогривий Григорій Герасимович (після закінчення Київського політехнічного інституту працював інженером на заводі «Арсенал») та Симокінь Петро Лукіянович, доцент кафедри геометрії університету Шевченка.12 липня 1952 року директором школи став Арсен Сергійович Вронський, який пропрацював на цій посаді до 1 лютого 1970 року ( до виходу на пенсію ще був директором Джулинської школи-інтернат).Зростали учнівський та педагогічний колективи,більшими ставали набори до старшої школи. Учнями старших класів були діти із Шляховоі, Теофилівки,Вікнини, Червоного,Чернятки, Ставок, Тирлівки. Для них при школі працював гуртожиток з їдальнею. Працювала школа у дві зміни.У вересні 1959 року було ліквідовано Джулинський район і багато приміщень районних організацій звільнилося.

Новоствореній школі – інтернат передали новозбудований будинок райкому партії (гуртожиток), старий будинок райкому (майстерні), новозбудований будинок для сімей працівників райкому (їдальня), воєнкомат (були майстерні, нині - збудовано новий навчальний корпус), райвиконком (навчальний корпус, нині –МТС. До речі, цей будинок зведено ще за царату як адміністративний, до 300-річчя дому Романових було приурочене його відкриття разом із відкриттям пам’ятника царю. З лівого боку від центрального входу ще зберегла основа постаменту цього пам’ятника із чорного мармуру), будинок для працівників райкому (у чотирьох квартирах жили працівники школи-інтернат). Середня школа дістала приміщення колишнього банку, опорного пункту міліції (біля базару, недобудоване) ,райкому комсомолу, фінвідділу. Після певного переобладнання у цих приміщеннях розмістили шість молодших класів та гуртожиток. Та школа все ще працювала у дві зміни, тож методом народної будови розпочали будівництво навчального корпусу на шість класних кімнат на шкільній території . У вересні 62 року тут розпочали навчання (з 1975 року – був склад , у 2009році його розвалили). Методом народної будови звели і приміщення шкільної їдальні з однією класною кімнатою та медпунктом, введене у дію 1965 року ; у 1975-78 роках разом із флігелем використовувалось як гуртожиток та їдальня для учнів, що доїжджали із навколишніх сіл. Зруйновано 1983 року. На нарадах директорів колеги підсміювались над Арсеном Сергійовичем: « Ти не директор, а виконроб». За школою було закріплено близько двох гектарів пришкільної території та п’ять гектарів поля. На пришкільних ділянках учні ставили досліди, вирощували овочі. Особливий інтерес викликала колекційна ділянка, де вирощували екзотичні рослини. Не було проблемою придбання віника: на ділянках вирощували просо, на уроках трудового навчання його обшморгували і техпрацівниця баба Фрося в’язала такі швидко зношувані атрибути шкільного побуту. Влітку 1967 було закладено біля 500 черенків троянд. А весною 68 переплановано територію школи, закладено розарій, висаджено дві ялинові алеї. Арсен Сергійович був будівельником по житті: працюючи уже директором школи-інтернат побудував клуб.Із 1970 по 1977 та з 1984 по 2000 роки директором школи був Петро Олексійович Ткачук. Уродженець Житомирщини, моряк Тихоокеанського флоту, завжди стриманий, ввічливий,молодий учитель запам’ятався учням шести десятих років ще й як заправський рокер. Його червона «Ява» приковувала погляди хлопчачої половини школярів. Петро Олексійович розпочав свою роботу у Джулинській школі 1963 року вчителем виробничого навчання. З введенням у школі посади організатора позакласної та позашкільної роботи 15 березня 1968 року був призначений на цю посаду, а у 1970 році став директором школи. За його директорства було розпочато будівництво нового приміщення школи, яке було введено в дію у 1975 році, проведене водяне опалення у старому корпусі. Будівництво нового корпусу призвело до знищення чудових клумб, розарію. Молодому директорові передавав свій чималий досвід Могилко Борис Назарович, який на той час пропрацював заступником з навчально-виховної роботи 11 років.У сімдесятих роках прийшла пора зміни вчительського колективу: учителі, що почали роботу у повоєнні роки, виходили на пенсію, їм на зміну ставали випускники педагогічних Вузів. Зараз середній вік вчителів нашої школи є найвищим у районі: 22 педагоги старші 50 років, а вчитель хімії, відмінник освіти України, керівник районної школи молодих вчителів Кибалюк Галина Григорівна проводить майстер – класи і у 72.Ольшевський Антон Борисович працював директором школи з 1977 по 1984 рік. Економічно міцним колгоспам було вигідно вкладати кошти у будівництво соціально-побутового сектору. Нові приміщення для шкіл побудували у Шляховій (коли Шляхова представляла сільське господарство на міжнародній виставці у Монреалі, там відкрили середню школу,перевівши Теофилівську неповну середню у початкову та підвозячи дітей середніх і старших класів у Шляхову), 1978 року відкрилась середня школа у Чернятці. Учням із Берізок-Бершадських було зручніше добиратися в Устянську середню, оскільки ранком у напрямі райцентру йшло багато автобусів ; із тієї ж причини – зручніше сполучення із Гайвороном – перестали навчатис я у нашій школі учні із Ставок. Та все ж дітей було багато, у школі навчалося 700-900 учнів,у класах навчалося більше 25 – 30 учнів, було по два паралельних класи, а окремих – і по три. Так у школі стали навчатися тільки джулинські діти, відпала потреба у пришкільному гуртожитку…

Але шкільні новосілля продовжувалися – 1980 року на території школи виріс чотири квартирний будинок для вчителів.Довгий час використовувалися для навчання старий і новий корпуси : у новому навчалися за кабінетною системою старші класи, у старому – молодші. Виручав старий будинок і при надзвичайних ситуаціях: коли 1996 року була розморожена опалювальна система,навчалися у залах засідань сільської ради, контори колгоспу, старому навчальному корпусі школи – інтернат, а після ремонту менш постраждалої системи – у старому корпусі школи. Виручив цей будинок та флігель і в 2000 році,коли внаслідок обледеніння не було електрики. Для опалення використовували грубки і хоч їх не використовували більше десяти років, вони не підвели , То ж навчання було перерване тільки на тиждень,поки трохи не покращали погодні умови. Остаточно навчання у старому корпусі припинилося 2003 року.

Школу очолює Михайло Петрович Шевчук, учитель – методист, Відмінник освіти України. 2020 - у Джулинській школі - рік кількох ювілеїв: 155 років приміщенню першої школи; 95 років тому у селі відкрили неповну середню школу (семирічку); 85 років середній школі; 45 років триповерховому корпусу; 40 років новосілля у чотирьох квартирному будинку для вчителів.